СРІБЛЯ́НИ́Й, срібля́на́, срібля́не́.
1. Зробл., вигот. із срібла (у 1 знач.). У світлиці з’явився слуга, несучи на срібляній таці великий гранчастий штоф з квасом (Добр., Очак. розмир, 1965, 7); Кінь тонконогий здибився, срібляні дзвенять стремена (Мал., Звенигора, 1959, 102).
2. Стос. до обробки срібла (у 1 знач.). Ма́йстер срібля́ни́х справ див. спра́ва1.
3. нар.-поет. Те саме, що срібля́стий. Вже Сула у Переяслав-місто не тече прозора й срібляна (Забіла, У.. світ, 1960, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 620.