СТАВ, у, ч. Водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою. Придбали [дід та баба] хутір, став і млин, Садок у гаї розвели (Шевч., І, 1963, 310); Рибою кишів холодний став (Щог., Поезії, 1958, 167); Гать перетинала ущелину, перегороджуючи путь гірському струмкові, і утворювала невеличкий став (Вітч., 7, 1947, 56); За селом копали став (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 10); Природні умови України надзвичайно сприятливі для будівництва ставів і розведення в них риби (Наука.., 10, 1956, 21); Нагульний став; Нерестовий став; * У порівн. Зелені луки — як розлогий став (Зеров, Вибр., 1966, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 624.