СТА́ДНИЙ, а, е.
1. Який живе стадом, у стаді; який збирається в стадо. Людські стадні групи раннього палеоліту розвивали своє виробництво і знаряддя праці, удосконалювали звукову мову і мислення (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 16); Кулани — стадні тварини. Влітку й на початку осені табун складається з жеребця, самок та молодих тварин одно-дворічного віку (Знання.., 3, 1966, 28); Вівці, як відомо, тварини стадні, а тому при правильному формуванні отар можна домогтися ефективності селекції (Хлібороб Укр., 4, 1965, 26); // Власт. стаду, породжений життям у стаді. З усіх методів спаровування птиці найбільш поширений метод стадного або вільного спаровування (Птахівн., 1955, 58); Стадний інстинкт.
2. перен. Який визначається несвідомим підкоренням індивідуальної поведінки поведінці юрби. Стадне почуття.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 636.