СТАЛІНІ́Т, у, ч.
1. Литий твердий сплав, який застосовують перев. для наплавки на леза металорізальних інструментів, на деякі деталі машин і т. ін. для підвищення їх зносостійкості. Розповідаючи про тверді сплави, доцільно показати учням зразки інструментів, наплавлених сталінітами (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 49); Кузов автомашини зроблено з сталініту, і важить він в три рази менше, ніж такий же кузов з металу (Веч. Київ, 16.ІХ 1958, 1).
2. Підвищеної міцності й теплостійкості загартоване скло, яке застосовують для автомобілів, літаків, для скління вітрин і т. ін. На радянських скляних заводах вже давно виготовляють «сталініт» — небитке загартоване скло, пружне, як стальна пружина (Таємн. вапна, 1957, 89); Вітрове скло [автомобіля] виготовляється із спеціальних сортів — тришарового скла.. і загартованого скла «сталініт» (Наука.., 10, 1961, 27); Будівля палацу — унікальна. Вона зведена з алюмінієвих перепльотів і скла. Каркас виготовлений із збірного залізобетону. Величезні потужні двері — із сталініту (Рад. Укр., 22.Х 1959, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 641.