Що oзначає слово - "старик"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СТАРИ́К, а́, ч.

1. Чоловік, що прожив багато років, досяг старості. Там [у пеклі].. Були пани і мужики, Була тут шляхта і міщани, І молоді, і старики (Котл., І, 1952, 138); Весь аул від малого до старого збігся до саней. Старики, діти й жінки з острахом і цікавістю довго дивилися на вовків (Тулуб, В степу.., 1964, 219); Невисокий, з поголеним сухорлявим обличчям старик у темно-зеленому довгому сюртуці, з шовковою хусткою на шиї вийшов до молодих людей (Iв., Тарас. шляхи, 1954, 92); // фам. Уживається як пестливе звертання до давнього приятеля, товариша. [Книш:] Старик, бутерброда хочеш? [Охріменко:] Ні, мабуть, одбило апетит (Мик., І, 1957, 29); // розм. Батько похилого віку або старий. — Так, виходить, живий і батько ще? — перебив його Мусій.. — Да, старик у нас бойовий. Та не такий і старий він іще, шістдесят з чимось… — і замовк (Головко, II, 1957, 500).

2. тільки мн. Старі люди (чоловіки і жінки). Обсядуть його старики, слухають, що він розказує про саранчу, як колись налітала у старовину (Кв.-Осн., II, 1956, 480); Нарешті всі зібралися і рушили. Молодь верхи на конях, старики на гарбі (Тют., Вир, 1964, 87); // розм. Батько і мати; батьки. Заярним дуже хотілося онука, у стариків так радісно билося серце, коли вони бачили у когось на руках малятко (Хор., Незакінч. політ, 1960, 148).

3. розм. Людина, що має великий досвід у чому-небудь, давно займається чим-небудь. Молодший лейтенант Теличко був ветеран, «старик», з ним Сагайда не раз потрапляв у скрутні перепалки (Гончар, III, 1959, 335).

4. Старе русло річки. В плавнях серед мокрих лук і боліт проходять численні старики та протоки (Рослин. Нижн. Придніпр., 1956, 46); Уже хмари внизу над землею і тіні хмар. Дніпро з притоками, стариками, старицями поснувався по землі (Довж., III, 1960, 502); Колись тут був старик, але потім він змілів (Мушк., День.., 1967, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 656.