СТА́РИТИ, рить, недок., перех. Робити кого-, що-небудь старим або старішим. Побачив [Антін] зморшки Монте-Соляро, які ніколи його не старять (Коцюб., II, 1955, 302); Ольга Іванівна була вродливою і ставною жінкою, і сивина, правда, поки що не псувала її вроди, навіть не старила (Ткач, Плем’я.., 1961, 171); Плакуча й холодна осінь старила дерева (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 657.