СТА́РОСТИН, а, е. Прикм. до ста́роста; належний старості. — Колись я вибігла по воду, а баби нишком передають одна одній: старостин син зник (Ів., Таємниця, 1959, 106); Старостині очі спалахнули по-тигрячому (Збан., Єдина, 1959,164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 663.