СТАРЧА́, а́ти, с. Дитина, що старцює, жебракує. Схаменіться: Усі на сім світі — І царята і старчата — Адамові діти (Шевч., І, 1963, 237); — Виоремо тебе, ниво, обсіємо. Не зерно, а серце своє вкладемо в тебе, щоб зародила ти нам щастя, щоб не пускала ти поміж люди старців і старчат, не гнала своїх трудівників на край світу за тією копійчиною, за тим загорьованим шматком наймитського хліба… (Стельмах, II, 1962, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 665.