СТЕП, у, ч. Великий безлісий, вкритий трав’янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату. Летим. Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зострічає [зустрічає]. Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють (Шевч., І, 1963, 238); Потягло на захід військо, І пішов степами гук!.. (Фр., XIII, 1954, 368); Подорожні, зупинившись серед степу, розклали вогонь, ставили на нього казанок і варили собі куліш (Довж., І, 1958, 226); Прийде час, і в степах України, під гарматний розпечений рик, знайде ворог собі домовину, як у той вісімнадцятий рік (Сос., II, 1958, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 686.