СТЕРНИ́ЧИЙ, чого, ч., рідко. Те саме, що стернови́й 2. [Гелен:] Я з правдою борюсь і сподіваюсь її подужати і керувати от як стерничий кораблем керує (Л. Укр., II, 1951, 296); Обережний і спритний стерничий може вивести човен на відкриті плеса й озера лиш по малопомітних протоках (Наука.., 8, 1967, 49); Снасті тим часом усі спорядивши, на свій корабель ми Сіли, — вітер лише та стерничий його спрямували (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 690.