СТОГОЛО́СО. Присл. до стоголо́сий. Зелений гай ласкаво зашумить І стоголосо заспіває (Олесь, Вибр., 1958, 25); З клубу висипали всі юрбою, і на нічному Хрещатику раптом стоголосо залунав гімн Вічному революціонеру (Бурл., М. Гонта, 1959, 59); В коваля широкі, дужі плечі і молот, як пір’їнка, у руках. Він об ковадло дзвонить стоголосо, все вище й вище молота розмах… (Сос., Так ніхто.., 1960, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 724.