СТОРО́НКА, и, ж. Пестл. до сторона́ 1, 3. Козак не дріма, не спить; Він на чотири сторонки на всі Пильненько поглядує [поглядає] (Укр. поети-романтики.., 1968, 154); [Наталка:] Тяжко жити без милого і в своїй сторонці (Котл., II, 1953, 5); [Максим:] А я піду на край світа: На чужій сторонці Знайду долю або згину, Як той лист на сонці! (Кроп., II, 1958, 83); — Прибув, значить, у рідну сторонку? Воно, брат, де ворон не літає, а на рідну сторону вертає (Тют., Вир, 1964, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 737.