СТОРО́НСЬКИЙ, а, е, розм. Який прийшов, з’явився і т. ін. з іншого місця, іншої місцевості тощо. Зійшлися [на віче] майже цілі Тупівці та й поприходило декілька сторонських людей (Март., Тв., 1954, 182); Сафат Мицько, старший з-поміж них [переселенців], розповів, що їхні люди сторонські, не звикли до степу, їм страшно на степу, як у морі (Ю. Янов., Мир, 1956, 111); // Не поширений у цій місцевості. Жила [дівчина], мов ті сторонські рослини в тепліннях [теплицях], що їм хіба лиш у сні привиджуються бурі (Коб., І, 1956, 375); // Який живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в іншому місці тощо. Прикликано післанців [посланців] від сторонських громад, щоб і з ними нарадитись.., як боронитися проти нападу монголів (Фр., VI, 1951, 55); Вишнянське прало — більмом в оці жінкам усіх довколишніх сіл.. Заздрять сторонські жінки вишнянським газдиням. Прало — це таке містечко, де можна здибатись з жінками з усіх кутів та почути новини з цілого села (Вільде, Сестри.., 1958, 320); // у знач. ім. сторо́нський, кого, ч., заст., рідко. Людина, яка живе, перебуває і т. ін. не в цій місцевості, в іншому місці тощо. Раз прибігає сторонський на попівщину.. — Горить!.. горить резиденція… (Ков., Світ.., 1960, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 738.