СТОРУ́КИЙ, а, е. Який має сто або багато рук. — Чом я не сторукий? (Шевч., І, 1951, 115); Знову вся сторука юрба кидалася довбати й кришити породу (Ткач, Плем’я.., 1961, 116); * Образно. Яблуні сторукі.. крекчуть під центнерами антонівки, шафранки, кальвіля (Ю. Янов., II, 1954, 179); // перен. Який може багато зробити, встигнути і т. ін. — Понад усе люблю сіяти, садовити, плекати, щоб росло. Тоді я сторукий (Довж., І, 1958, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 738.