СТОСУ́НОК, нку, ч.
1. тільки мн. Зв’язки, взаємини, які виникають між людьми в процесі спілкування. — Сподіваємось, що пані відомо, які стосунки мав з нами покійний князь? — ..спитав Софію один з кредиторів (Л. Укр., III, 1952, 515); Особисті, приятельські стосунки зв’язували українського композитора [М. В. Лисенка] з Чайковським (Рильський, III, 1956, 351); Без правильного мислення, яке здійснюється за допомогою мови, людина не могла б ні працювати, ні мати стосунків з іншими людьми (Логіка, 1953, 3); // рідко. Відносини, зносини між країнами, товариствами і т. ін. У постійних стосунках з Київською Руссю в XII ст. перебувало Закавказзя (Іст. СРСР, І, 1956, 68); Братні стосунки російської та української культур були особливо плідними в подоланні різноманітних труднощів у культурному будівництві (Ком. Укр., 5, 1967, 79).
◊ Вступа́ти (вступи́ти) в роди́нні стосу́нки див. вступа́ти1.
2. тільки одн., рідко. Причетність, відношення до чого-небудь; зв’язок із чимсь. Ми раз у раз говоримо про народність і національність мистецтва та літератури і стосунок народності та національності до світового інтернаціонального руху трудящих (Рильський, Веч. розмови, 1964, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 740.