СТОЯ́К, а́, ч.
1. Вертикальний брус, стовп, який служить опорою для чого-небудь, у якійсь споруді. Кріпильники встановляли додаткові стояки, зміцнюючи ними стелю (Донч., Шахта.., 1949, 57); Під тентом прив’язаний [гамак] до двох стояків, що підпирають капітанську рубку (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 4); Для підтримання даху в теплицях ставлять стояки (Овоч., 1956, 139); // Пристрій для підтримання та зберігання яких-небудь предметів у стоячому положенні. — Тату, — сказав він, — давайте усі свердла внесемо з комори в сіни та тут і поставимо з цілим стояком (Кучер, Трудна любов, 1960, 318).
2. Вертикальна труба в якій-небудь споруді, якомусь пристрої і т. ін., яка служить підпорою або елементом з’єднання чогось. Гідравлічний стояк складається з циліндра, поршня із штоком, ручного насоса подвійної дії, перепускного і запобіжного клапанів (Нова техн. і технол.., 1961, 54); Пиляльна рамка як основний робочий механізм складається з двох трубчастих стальних стояків і двох поперечин (Стол.-буд. справа, 1957, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 741.