СТРАМО́ВИЩЕ, а, с., розм. Те саме, що со́ром 2-4. — Ми ось разом підемо, — сказала Христя, узявши його [хлопчика] на руки, і посунулася за стіл. — У-у, страмовище, отакий бецман на руках гніздиться! — сказала з серцем Горпина (Мирний, III, 1954, 324); [Катря:] О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно. [Текля:] Тю, навісна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода (Кроп., І, 1958, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 750.