СТРАСТОТЕ́РПЕЦЬ, пця, ч., церк., заст. У християн — мученик, який постраждав за релігійні переконання. [Матушка гуменя:] Наславши на нас неволю тяжку — він [бог] разом з тим виставив і заступників наших, страстотерпців неустанних, що скарали ворога нашого, заборонили нас від напасті (Мирний, V, 1955, 75); — Колись, у старі часи, ховалися в лісах, у глушині, святі страстотерпці (Донч., II, 1956, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 750.