СТРАТЕ́ГІЯ, ї, ж.
1. Мистецтво підготовки і ведення війни та великих воєнних операцій. Хоч бойові накази ще не були обнародувані, кожному бійцеві була ясна стратегія і напрямки наступних ударів (Гончар, II, 1959, 406); // Наука про ведення війни — вища воєнна наука. Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику і стратегію (Тулуб, Людолови, I, 1957, 432); Кіннотою на кораблі! Не вкладалося це ні в які устави, суперечило всім тактикам і стратегіям (Гончар, II, 1959, 43); // Про систему гри в спорті, при якій окремі ходи, комбінації, прийоми підпорядковані загальному, раніше обміркованому плану. Шахіст-початківець.. повинен спочатку вивчити окремі елементи партії, найпростіші закінчення, типові комбінації, мати уяву про стратегію і тактику шахової гри (Перша книга шахіста, 1952, 54).
2. перен. Мистецтво суспільного і політичного керівництва масами, яке має визначити головний напрям їх дій, вчинків. У боротьбі за мир з усією силою проявилась геніальність ленінської стратегії, метою якої було виграти час, розкласти противника (Біогр. Леніна, 1955, 196); Правильна стратегія і тактика більшовицької партії забезпечила перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції (Ком. Укр., 2, 1967, 44).
3. перен. Спосіб дій, лінія поведінки кого-небудь. — Оленчук усе скаже. Я йому поясню, яка в нього повинна бути стратегія й тактика (Мик., II, 1957, 357); Вася Стьопін уперто крутив головою і слухати не хотів дідової стратегії (Збан., Єдина, 1959, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 751.