СТРАХО́ВКА, и, ж.
1. Те саме, що страхува́ння 1, 2. — Ми ходимо в гори вивчати їх, а не скручувати собі в’язи. Отже, жодного кроку без взаємної страховки (Шовк., Починається юність, 1938, 113); Вітер свистів і хрипів на всі голоси, намагаючись щохвилини скинути вниз альпіністів, що висіли на стрімкій стіні, але страховка на гаках надійно тримала (Рад. Укр., 3.І 1969, 4).
2. розм. Грошова сума, яка виплачується потерпілій особі або установі відповідно договору про страхування. Говорили ото нам: — Застрахуйте, товариші селяни, хату, застрахуйте хліви, застрахуйте комору… Платити не багато, а воно, не дай бог якого нещастя, дивись — страховку одержав і знову хазяїн… (Вишня, І, 1956, 127).
3. розм. Те саме, що Страхова́ пла́та (див. страхови́й). [Гаєнко:] О, і Мотря тут!.. Краще б ти несла страховку швидше до сільради (Голов., Драми, 1958, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 756.