СТРИВО́ЖЕНО. Присл. до стриво́жений 2, 3. Радникова стривожено повернула до нього своє лице (Коб., І, 1956, 85); — Мамо… мамо… — заговорило хлоп’я стривожено. — Скажіть, а там, за Полтавою… є сонце? (Гончар, II, 1959, 198); Чоловік здригається й стривожено дивиться на Микошу (ІІолт., Дит. Гоголя, 1954, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 767.