СТРИ́ЖЕНЬ, жня, ч.
1. Предмет видовженої форми, який є переважно осьовою або опорною частиною чого-небудь; стержень. Стрижень поршня.
2. Осьова, серединна частина чого-небудь у рослинному чи тваринному організмі. Стрижні від шишок [смереки] зберігаються на дереві іноді по кілька років (Лісівн. і полезах. лісорозв., 1956, 57); Стрижні кукурудзяних качанів, які поживністю переважають яру солому, доцільно згодовувати [худобі] також у вигляді борошна (Колг. Укр., 9, 1959, 22).
3. чого, перен. Основна, головна частина, основа чого-небудь. Мовилося про те, що було стрижнем усього Бородавчиного думання (Тулуб, Людолови, І, 1957, 438); Електрифікація, що є стрижнем будівництва економіки комуністичного суспільства, відіграє провідну роль у розвитку всіх галузей народного господарства (Програма КПРС, 1961, 60).
4. спец. Частина ливарної форми, яка служить для утворення порожнини у відливку. У ливарному виробництві за останні роки створено новий технологічний процес виготовлення стрижнів (Ком. Укр., 6, 1965, 72).
5. Найглибше місце річки, де дуже швидко тече вода; бистрина. На превелику силу вдалося врешті вибитися зі стрижня та наблизитись до берега (Коцюб., І, 1955, 355); За Вишгородом Дніпро круто повертав ліворуч. Тут на стрижні сходились вітри з Дніпра й Десни (Скл., Святослав, 1959, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 769.