СТРИНО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стрино́жити. А той [кінь], стриножений, скуб тепер зелену молоду травицю та хвостом муху й овода одганяв (Морд., І, 1958, 98); Стриножені коні порскали в траві, над якою чорніли тільки їхні спини (Панч, Гомон. Україна, 1954, 57); // стрино́жено, безос. присудк. сл. Стриножено коні. Померзлі хлоп’ята Під попелом теплим картоплю печуть (Перв., II, 1958, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 772.