СТРОКА́ТО. Присл. до строка́тий 1, 2. Потоцький задоволено мружився, як ситий кіт, бачачи, як двір його палацу переповнюється кіньми та повозами з строкато вбраними гістьми та їх челяддю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 93); Багато риб красиво й строкато забарвлені (Наука.., 7, 1966, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 786.