СТРОФА́, и́, ж.
1. Повторюване у вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Я не можу відмовити собі в насолоді процитувати вам кілька строф Міцкевича (Перв., З щоденника.., 1956, 19); Одним із засобів урізноманітнення ритмомелодичного звучання віршів у Рильського є нерівноскладова строфа (Криж., М. Рильський, 1960, 185).
∆ Дворядко́ва строфа́ див. дворядко́вий.
2. перев. мн. Те саме, що ві́рші (див. вірш 1). Ось проходить передо мною молода поетеса.., чарівні музикальні строфи ллються з її уст, так і віє од них гірським повітрям, гірською волею (Л. Укр., III, 1952, 577).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 787.