СТРУЧО́К, чка́, ч. Довгий і вузький плід більшості рослин родини хрестоцвітих, що перев. розкривається на дві половинки, в яких міститься насіння. Стручки Зеленого гороху визирали З-за пазухи [дівчинки] (Фр., X, 1954, 49); Серед хати вона простелила ковдру, взяла від печі сухий сніп бобу, поклала й почала оббивати стручки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 115); Віоріка поставила на стіл добру судакову юшку, смажене сало з цибулею і зеленими стручками перцю (Чаб., Балкан. весна, 1960, 176); Чоловік зупиняється біля перелазу, над яким подзвонюють стручками невисокі акації (Стельмах, II, 1962, 149); * У порівн. Корній.. зсутулений, зморщений, як стручок, хоча літами й не старий (Гончар, Тронка, 1963, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 796.