СТРУ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до стручо́к. Як раділо її серце, якою гордою перемогою світилися очі, коли серед літа заполовіли жита, зазолотіли вівси, рудою бронзою заблищало горохове струччя (Дор., Не повтори.., 1968, 98); Прошкував [Олекса] полем, нескошеним ланом люпину, що вже прижовк, торохтів присохлим струччям (Мушк., Серце.., 1962, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 796.