СТРЯ́ГНУТИ, ну, неш; мин. ч. стряг і стря́гнув, ла, ло; недок., діал. В’язнути, грузнути. Він іде й іде якоюсь безконечною стежкою, перескакує через якісь рівчаки, спотикається на якісь груди, стрягне в якихось мокравинах (Фр., VII, 1951, 262); Ноги стрягли у снігових заметах (Коцюб., І, 1955, 31); На самий святий вечір по заході сонця йшов молодий жовнір.. через широкі пусті простори. Бродив, стрягнув у снігу, спотикався, падав по борознах, але не спочивав (Ков., Світ.., 1960, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 797.