СТРЯ́ХНУТИ і СТРЯ́ХТИ, хне, док., розм. Підсохнути, протряхнути. Хмуре небо розгодинилось, блиснуло сонечко ясне, повінув вітрець, стряхла трохи земля (Мирний, І, 1949, 339).
СТРЯХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
1. неперех., чим. Різким рухом закинути що-небудь, тряхнути чимсь. Марія стряхнула головою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 133).
2. перех. Струшуючи, очистити що-небудь від пилу, бруду і т. ін. * Образно. Стряхнувши давній прах, Родився комсомол у битвах, у трудах (Рильський, Урожай, 1950, 23).
3. перех., перен. Вивести з стану спокою, глибоко схвилювавши, зворушивши і т. ін. кого-небудь. Несподіваний удар долі стряхнув його (Дмит., Розлука, 1957, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 798.