СТРІ́ЛЯНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стріля́ти 2. Стріляна мисливцями дичина.
2. у знач. прикм. Який побував під вистрілами, в якого стріляли. — Ти бачиш тепер, хто я? Печений, різаний і стріляний. Галько, обцілуй шрами (Тют., Вир, 1964, 385); Пригадався.. образ стріляного й перестріляного арсенальця, який не вмирав, не падав, символізуючи безсмертя народу (Вітч., 3, 1971, 201); // Який побував у боях, звик до бойової обстановки; обстріляний. Дорош відчув, як щось давонуло за горло. Може, то одвалився з душі камінь війни і захльоснуло його людською радістю, що стріляний, пропахлий смертями воїн потер рукою щемлячі очі (Тют., Вир, 1964, 377).
3. у знач. прикм., перен., розм. Який багато бачив, всього зазнав у своєму житті; з великим життєвим досвідом, навчений життям; бувалий. Зустрівши Максима на вулиці, Курай, на що вже стріляний, в першу мить перелякався (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 143); Це був такий хитрий і стріляний колишній політком латиського батальйону інтернаціонального червоного полку, що доводилося таки перед ним пасувати (Кулик, Записки консула, 1958, 226).
◊ Стрі́ляна люди́на див. люди́на; Стрі́ляна пти́ця див. пти́ця; Стрі́ляний вовк див. вовк; Стрі́ляний птах див. птах; Стрі́ляний [-перестрі́ляний] горобе́ць — той, хто має великий досвід, кого важко обдурити. Не води мене за ніс, Федю. Я старий горобець. Стріляний-перестріляний (Загреб., Спека, 1961, 285); Стрі́ляний чолові́к — те саме, що Бува́ла [в бува́льцях] (стрі́ляна, те́рта і т. ін.) люди́на (див. люди́на). [Довгоносик:] Я, брат, чоловік стріляний, моє [агента по торгівлі] діло непомітне, но значеніє [значення] має (Корн., І, 1955, 304).
4. у знач. прикм. Який використали для стрільби, яким уже стріляли. Прибрано круг могили, а ступиш убік, одразу натикаєшся: на стріляні почорнілі гільзи, розчавлений циліндр протигаза (Кучер, Дорога.., 1958, 82); У юнака в руках олівець, на ньому замість наконечника стріляний патрон (Петльов., Хотинці, 1949, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 776.