СТУГОНЛИ́ВИЙ, а, е. Який утворює або здатний утворювати сильний стугін. Данько молотить на точку жито, привезене вночі з-під Чупринок. Його ціп стугонливий на світанку всіх будить (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 32); Щось дуже тьохнуло в серці, швиденько зняв [государ] з аналоя срібний набат, затряс ним, важким і стугонливим (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 562); // З стугоном. Вік тачанок минув — танковий вік над степом гуркоче. Чуємо віддалений стугонливий гуркіт (Гончар, Людина.., 1960, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 799.