СТУ́ДІНЬ, дені, ж., розм. Сильний холод, мороз. Життя зав’ядає, мов в студені цвіт (Фр., XIII, 1954, 27); Якось було потиснула велика студінь, мороз був такий, що птахи на льоту падали (Кобр., Вибр., 1954, 141); Продуті багатьма пронизливими вітрами, проморожені лютневими студенями, дідові в’ялені кістки розпарилися, розімліли на тихому серпневому теплі (Бабляк, Жванчик, 1967, 48); // Те саме, що прохолода. Золотіли пахкі яблука, од криниць тягло свіжою студінню (Літ. Укр., 12.I 1971, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 800.