СТУЖИ́ТИСЯ, стужу́ся, сту́жишся, док., за ким — чим і без додатка. Стомитися, змучитися від туги за ким-небудь. — А х, Аглая-Феліцітас! Я просто стужився за вами, за вашим розкішним ім’ям Феліцітас (Коб., III, 1956, 355); Відчинила [Дзвінка] двері, дрижачими руками обняла хлопця, поцілувала, а він.. заплакав з радощів — так стужився за нею (Гжицький, Опришки, 1962, 168); А як же Василько стужився! Та ж він був у тюрмі, а там нічого нема: ні неба, ні сонця (Турч., Зорі.., 1950, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 801.