СТУ́КАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Ударяючи у двері, вікно, давати знати про себе, виражати прохання впустити. Мені снилося.. Богданка стукається в двері, щоб її пустити (Коцюб., III, 1956, 174); — За кілька хвилин я вже стукався у двері мало знайомої мені панни (Л. Янов., І, 1959, 328); — Галинко, Галинко… — стукається Перепел у сонне віконце (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 14).
2. Ударятися об що-небудь. Ділиться на шматки товста крига над водою,.. а дійшовши до лісу — стукається об кожну деревину (Мирний, IV, 1955, 299); Руді, вусаті дрібні рачки стрибали у воді, стукаючись об дно цеберки (Донч., Ю. Васюта, 1950, 8); Данило, заточуючись, стукаючись головою об стіни вузького коридора, біг до своєї камери (Стельмах, II, 1962, 231); // Ударятися один об одного при зустрічному русі. Поперечні хвилі захиталися, подалися назад і, стукаючись одна об одну, пішли собі вистрибом (Мирний, IV, 1955, 316); Колись ми з ним у «сома» грали Й головами стукались в воді (Сос., І, 1957, 340).
3. перен., розм. Вступати в боротьбу з ким-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 802.