СТУ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стули́ти. Вона держала в одній стуленій жмені насіння, поклавши руку на коліно (Н.-Лев.,УІ, 1966, 378); Він.. заблимав своїми стуленими від світла віями, на момент широко розплющив очі і пильно вдивлявся в мене (Досв., Вибр., 1959, 17); Жайсак мовчав, але міцно стулені губи його без слів казали, скільки гіркоти і безсилої ненависті вирувало в його серці (Тулуб, В степу.., 1964, 14); За всю свою довголітню працю якщо він і спланував щось путнє і реальне, то це хіба що моторного човна «Світлану», стуленого в позаурочний час (Збан., Курил. о-ви, 1963, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 803.