СТУ́ЛЕНЬ, льня, ч., кул., рідко. Те саме, що стуле́ник. — Ой ти, раче-небораче, Який же ти дурень! Чом ти баби не питаєш, Чи є в баби стулень? (Чуб., V, 1874, 1129); Настигли сестри, куми та зовиці; Залюбки книші побгали, стульні й паляниці (Укр. поети-романтики.., 1968, 556).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 803.