СТІ́ЙМА, СТОЙМА́, рідко СТІ́ЙМИ, присл. У стоячому, вертикальному положенні. Ляля зняла зі стін портрети.. Старанно витирала їх.. вишиваними рушниками і ставила в ящику попід стінками стойма (Гончар, IV, 1960, 45); Стійми стоя, поглядає [дозір] На руську лінію із гір (Укр. поети-романтики.., 1968, 589); // Сторч, дибом; дибки. Геннадій.. схопив люстро.. За вухами ставали стійма білі ковильні ниточки, наче паперові смужки на шкільному досліді з лейденською банкою (Вол., Місячне срібло, 1961, 110); — Ой, лети, лети, мій коню, Та й вихром несися, Проти милої двора Стойма становися! (Сто пісень.., 1946, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 711.