СУБЛІМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., спец.
1. перех. Проводити сублімацію. Сублімувати йод.
2. неперех. Зазнавати сублімації. * Образно. Було відчуття, що він [Микола] сублімує: з твердого стану відразу переходить у газоподібний, вибухає всім тілом від болю, розсіюється в просторі (Загреб., Шепіт, 1966, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 816.