СУБТИ́ЛЬНИЙ, а, е, розм.
1. Тендітної будови; уразливий, ніжний. Драматургові іноді докоряли: неприродно, мовляв, що у фіналі першої дії проста селянка Олена поводиться як субтильна, слабонервна панянка, легко впадаючи в непритомність від звістки, що її чоловік найнявся на рік у від’їзд (Збірник про Кроп., 1955, 263).
2. Делікатної поведінки; м’який. * Образно. Тільки в субтильні руки можна віддати себе, і не цілу себе, не ціле своє «я» повірити можна (У. Кравч., Вибр., 1958, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 817.