СУКУ́ПНО, присл. Спільно, разом. Лункий дріб її закаблуків, дзвінкий і зовсім бездумний спів, зухвале ухкання та безпричинний розкотистий сміх — все сукупно підняло над осокором чорну горласту заметіль [граків] (Вол., Місячне срібло, 1961, 21); Сподівався [Ант], що повернеться Бразд і житиме з ними сукупно (Скл., Святослав, 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 832.