СУПЛІ́КА, и, ж., заст. Писане прохання або скарга. Поховавши третю [жінку], писав він супліку до архірея, щоб йому дозволено одружитися вчетверте (Коцюб., І, 1955, 41); — Просимо прийняти нашу супліку. — Чим же невдоволені козаки? — спитав Чепіга (Добр., Очак. розмир, 1965, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 848.