СУПРОТИ́В, прийм. з род. в., присл., діал. Супроти. На боковій стіні, супротив дверей, у півтіні висів великий образ (Фр., V, 1951, 186); Батько Богдан збирав козацтво поміж людом да ставав супроти дук і шляхти (П. Куліш, Вибр., 1969, 138); Так «грешно» [гречно] поводиться тільки газдиня супротив гостей (Черемш., Тв., 1960, 89); [Параска:] Коли вже так собі любитеся, то і біг з вами!..От вам моє благословення! Я не буду супротив… (Кост., І, 1967, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 851.