СУРГУЧЕ́ВИЙ, а, е. Те саме, що сургу́чний. Під час хвилинної зупинки ми кидали в двері поштового вагона мішок із сургучевою печаткою (Жур., Звич. турботи, 1960, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 853.