СУСП́ІЛЬСТВО, а, с.
1. Сукупність людей, об’єднаних певними відносинами, обумовленими історично змінним способом виробництва матеріальних і духовних благ. Жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна (Ленін, 12, 1970, 96); Народну творчість, як і всю культуру взагалі, слід розглядати в зв’язку з історією суспільства (Рильський, III, 1956, 142); — Без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства (Тют., Вир, 1964, 42); // яке. Певний економічний лад, а також відповідна надбудова. У соціалістичному суспільстві нема місця для властивих капіталізмові суперечностей, конкуренції, безробіття, економічних криз (Ком. Укр., 12, 1958, 1); Комуністичне суспільство; Капіталістичне суспільство; Первісне суспільство; Феодальне суспільство; // Усі жителі певного краю, міста і т. ін. «Енеїда» Котляревського не лише жартівливо-сатиричний переспів класичної поеми українською мовою, але й, так би мовити, переведення древньоримського зразка на звичаї й риси українського суспільства XVIII століття (Рильський, IX, 1962, 106); Багатство сприяло посиленню політичної могутності верхівки новгородського суспільства (Іст. СРСР, І, 1956, 65); // заст. Товариство, оточення. Розмова стала голосніша й чутніша.. Усе суспільство повеселішало (Н.-Лев., V, 1966, 141).
2. біол. Група рослинних або тваринних організмів, що постійно чи тимчасово співіснують де-небудь; угруповання.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 859.