СУТУ́ЖНО, присл.
1. Присл. до суту́жний. Передсвятковий час пройшов дуже сутужно і втомно для мене (Л. Укр., V, 1956, 304); Спочатку спільна праця йшла сутужно (Наука.., 10, 1967, 49).
2. у знач. присудк. сл., кому і без додатка. Важко через складні обставини, великі труднощі; скрутно. Берись дружно, не буде сутужно (Укр.. присл.., 1963, 157); Сутужно зараз людям. Коні на війну пішли, а котрі залишилися в людей, так повиздихали (Кочура, Зол. грамота, 1960, 429); — З землею сутужно: що тих п’ятдесят вісім десятин на сорок три душі (Головко, І, 1957, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 862.