СУФЛІ́РУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. Підказувати акторам текст ролі під час репетиції та вистави; бути суфлером. — Так оце я прийшла за рукописом [п’єси]. Ти вже переглянув його? — Уже… чи то пак, ні… Та я раз уже.. суфлірував, то я не боюся… (Вас., II, 1959, 184).
2. перен. Підказувати кому-небудь щось. [Ніна Василівна:] Так це ви — поет-новатор? [Юрко:] Новатор? [Савка:] Він, він! Я його знаю! [Ліна:] А ви, будьте ласкаві, не суфлірувати! (Мам., Тв., 1962, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 863.