СУХОПУ́ТТЯ, я, с. Шлях по суші, а також сама суша, земля. Вирішила була [Маргіт] мчати сухопуттям, стежками-доріжками, що ген-ген в’ються понад Балатоном (Гончар, Південь, 1951, 33); — Мені тільки на сухопутті служити. Дуже великий я охотник по землі ходити (Тют., Вир, 1964, 345); На сухопутті заповідника трапляються лисиця, єнотовидний собака, заєць, сіра куріпка, сліпець (Знання.., 8, 1969, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 869.