СУХО́ТНИЙ, а, е, заст.
1. Прикм. до сухо́та 1. Голос Твій, чистий, але з сухотним хрипом, вивів мене із.. замішання (Драч, Іду.., 1970, 92); // Хворий на сухоти. Сухотна, з пожовклим, виснаженим обличчям, вона [мати] голубить мене і примовляє: «Тяжка доля жіноча…» (Минуле укр. театру, 1953, 10); Чубенко пізнав серед них сухотного солдата, очі його горіли фанатичним вогнем (Ю. Янов., І, 1954, 294).
2. у знач. ім. сухо́тний, ного, ч.; сухо́тна, ної, ж. Людина, хвора на сухоти, сухотку. На ліжку біля дверей вмирав якийсь сухотний, загорнений у мокре холодне простирадло (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 64).
3. перен. Чахлий, мізерний. У сквері, під ріденькою тінню сухотних акацій, стояли засідлані коні, а на клумбі куріла польова кухня (Панч, І, 1956, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 870.