СУЦІ́ГА, и, ч. і ж., лайл. Хитра, пронозлива, спритна в своїх вчинках людина; пройдисвіт. — Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз (Котл., І, 1952, 66); // Те саме, що сутя́га. Сам сутяга, сам нелюдько [нелюд], а його Олена? Та ж суціга (Укр. поети-романтики.., 1968, 564); * У порівн. Тільки я.. Проживаю, мов суціга, В самотині тут одна, Поки прийде смерть страшна (Манж., Тв., 1955, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 871.