СХВА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СХВАТИ́ТИ, схвачу́, схва́тиш, док., перех. і без додатка, розм., рідко. Те саме, що схо́плювати. За нею челядь покотила, Схвативши хто що запопав: Кухарка чаплію вхопила, Лакей тарілками шпурляв (Котл., І, 1952, 182); Розбивши голою рукою скло, схватив [полонений] гострий шматок його і почав полосувати ним руку собі (Ю. Янов., І, 1958, 209); Не кажи «злодій», поки за руку не схватив (Номис, 1864, № 11118); Неначе диких звірів, схвачували вони [жандарми] молодих хлопців і гнали в місто (Ірчан, II, 1958, 188); — Мене схватили і зв’язаного повели у город та прямісінько у острог (Кв.-Осн., II, 1956, 296); Схватили парубки Гордія і, як велику каменюку, кинули в яму (Ірчан, II, 1958, 35); // безос. Застудилася [Катря] тяжко. Уже ввечері була й почула себе недобре, а вночі як схватило: і морозило, і в жар кидало (Головко, II, 1957, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 880.